Поради батькам

Профілактика дитячої жорстокості

Насильство одна з найгостріших проблем нашого часу. Жорстокість відносно близьких, слабших, беззахисних стала майже повсюдним явищем і характеризує вже не тільки дорослих, а й дітей.

У дитячому середовищі нерідко зустрічаються форми насильницької поведінки, що можна характеризувати, як озлобленість, забіякуватість, жорстокість.

 Все це – відкритий вираз агресивної поведінки. Така поведінка завжди є небезпечною для інших.

Всесвітня організація охорони здоров'я твердить, що Україна посідає 5 місце в Європі за рівнем агресивності серед молоді.

Страшна статистика свідчить, що 34% українських дітей хоча б раз у житті були в ролі жертви, а 43% приміряли на себе амплуа агресора.

При чому з кожним роком відсоток юних агресорів зростає. Вони принижують, цькують і б'ють своїх однолітків і записують свої екзекуції на телефон, щоб потім всі, хто бажає, змогли це побачити в Інтернеті.

Проблема агресії, жорстокості, яка межує із злочинами, на жаль, є тепер актуальною для підлітків шкільного віку. Але в питаннях попередження цих явищ нема якихось правил або заздалегідь підготовлених рекомендацій, бо вони є складними.

До об'єктивних причин, що породжують такий негатив у поведінці дітей, можна віднести економічну, політичну і соціальну нестабільність, що впливає на середовище, в якому вони перебувають.

На перший план у сім'ях часто-густо виходить турбота про матеріальні статки, і в батьків зовсім не залишається часу, аби зайнятися вихованням дитини. «Допомагає» в цьому вулиця з набором асоціальних атрибутів. Формує дитячі погляди й відомий набір відео- та аудіопродукції: комп'ютерні ігри, фільми жахів, бойовики, де культивуються насильство, жорстокість, ненависть.

Як дитину відгородити від цього - треба думати усім спільно: і батькам, і вчителям, і службам, які займаються вихованням підростаючого покоління.

Звичайно, відділитися від негативу, який існує мало не на кожному кроці, нереально. Тож якщо насильство, жорстокість, агресія існують в цьому світі, то людина повинна вміти їх подолати, контролювати свої емоції. Бо, як стверджують фахівці у сфері виховання, не жорстокі агресивні видовища роблять дітей агресивними, а часто невпевнені в собі діти тягнуться до жорстоких видовищ, жорстокого поводження з іншими.

Але не тільки фільми - страшилки винні, що діти стають агресивними, а ще й недостатня увага батьків до дитини. Без любові та уваги вона росте психічно нездоровою. Підліток страждає від різних комплексів, душевних проблем, часто вдаючись до вчинків, які межують з криміналом, тільки для того, аби привернути до себе увагу інших. А негідна, жорстока поведінка дорослих породжує таку ж поведінку дітей, які свою злість зганяють на слабших і беззахисних. І біль, який дитина відчуває, породжує агресію та відчуження.

В одній з телепередач, де якраз обговорювалася проблема дитячої агресії, один із правозахисників зазначив, що найчастіше страждають від грубих образ та побиття діти. У шкільних стінах, на вулиці учні принижують один одного. При тому агресорами часто виступає група дітей. А перший досвід насильства набувають якраз у сім'ях, звідки й переносять свою агресію на однолітків.

Тому дуже часто, як стверджують психологи - дослідники, причиною дитячої агресивності є сімейна ситуація:

- агресивна поведінка членів сім'ї: лайка, крики, докори і образи. Дитина буде агресивнішою, якщо щодня бачить агресію дорослих.

- непослідовність батьків у прививанні дитині правил і норм поведінки. Наприклад, сьогодні батькам зручно говорити одне і нав'язувати цю лінію поведінки, а завтра вони кажуть і вимагають інше.

Хоча є немало сімей, в яких панують добрі і мирні взаємини, але, не дивлячись на це, навіть такі, здавалося б ідеальні сім'ї деколи стикаються з агресивністю своїх дітей.

Надзвичайно важливий момент у вихованні дітей – ставлення батьків одне до одного і до дитини. Будь-який негатив з боку батьків дитина всмоктує в себе як губка.

Також важливо розрізняти поняття добра і зла. Нерідко трапляється так, що дитя тягне за хвіст кошеня, відбирає гарну іграшку у слабшого товариша, ображає дорослих людей, а батьки ставляться до таких витівок поблажливо, не роблять зауважень, не пояснюють дитині, чому так робити не можна.

Такі вчинки дітей потрібно викорінювати змалку. Але не застосовувати лише покарання. Дитина повинна зрозуміти, що світ сповнений не тільки жорстокості, а й любові. Ще з народження батьки повинні навчати дитину любити тварин, природу, своїх однолітків, з повагою ставитися до старших людей. Навіть якщо дитина в майбутньому зіткнеться з жорстокістю, що є неминучим, вона буде розуміти, що це погано і що так робити не варто. Такий підліток буде робити усе, аби з усіма жити в злагоді.

Отже, основне завдання щодо формування сприйняття світу у дітей все ж таки покладається на батьків. Саме вони повинні своїм прикладом показувати дитині, що любов є сильніша за зло та агресію.

Хоча сьогодні більшість батьків вважають, що телебачення та Інтернет – ось головні винуватці дитячої жорстокості. Воно й справді так, адже переважна більшість фільмів містять елементи бійки та стрілянини, яку із захватом переглядають діти. Сьогодні бійка – це не бійка, якщо її не записати на телефон і не виставити в Інтернеті, який наповнений дитячою розпустою та агресією. До того ж дівчата в кривавих бійках та слізних скандалах значно;переплюнули; хлопців. Найгірше те, що підлітки взяли це за моду і таким чином розважаються.

Тисячі видатних дослідників у галузі психології, психіатрії, юриспруденції вже давно зробили наукові висновки, в основі яких не тільки твереза логіка, але й наукові дослідження, підтверджені конкретними прикладами: телебачення, комп’ютерні ігри можуть бути джерелом деструктивної, антигромадської поведінки. Вони можуть призводити до спалаху необгрунтованої агресії, викликати залежність подібну до наркотичної, а в тих або інших життєвих ситуаціях стати конкретним прикладом застосування жорстокості й насильства.

Військовий експерт із психології вбивств Дейв Гросмак зауважив: “Коли дитина, граючись, убиває, вона переживає такі ж відчуття й такий вплив на психіку, як солдат або офіцер у бойових умовах”.

Його думка не безпідставна, якщо враховувати той факт, що багато сучасних військових тренажерів для навчання керуванню технікою, веденню бойових операцій, звільненню заручників - майже такі самі рольові комп’ютерні ігри, в які грають наші підлітки. Діти, які часто зустрічаються з жорстокістю в іграх, ймовірно розглядатимуть насильство як ефективний спосіб вирішення конфліктів, а агресивну поведінку вважатимуть прийнятою.

Крім того в останні роки світова медицина фіксує й нову проблему, так званий синдром відеоігрової епілепсії (СВЕ), симптомами якого є головні болі, тривалі спазми мускулатури обличчя, порушення зору , а також характерні для епілепсії підозрілість, ворожо-агресивне ставлення до близьких, запальність.

Науково доведені приклади негативного впливу на психіку дитини, а також трагічні події змусили таких високорозвинених демократичних країн, як США, Японія, Великобританія, країн Євросоюзу прийняти нормативні акти, які регламентують поширення програм телебачення, комп’ютерних ігор шляхом експертної оцінки й присвоєння відповідного їхньому змісту вікового обмеження.

Отже, батьки повинні контролювати своїх дітей. Звичайно, не суворий контроль, але обов'язково знати, що дитя дивиться, чим воно захоплюється, з ким розмовляє, з ким дружить, куди йде. Найголовніше - постійно бути поруч, тримати контакт.

Навчіть дітей не вплутуватися в конфліктні ситуації і не створювати їх.

Якщо дитина знає, що його однокласник забіяка, то зовсім не обов’язково вчити застосовувати силу.

Навчайте дітей комунікабельності, адже замкнуті частіше стають об’єктом насмішок.

Закладайте в дитині гідну самооцінку, тоді вона не дозволятиме принижувати себе та інших.

Виховуйте у дітей відповідальність за свої вчинки та вчіть передбачати наслідки.

Але якщо ви помітите вкрай жорстоку поведінку вашої дитини, зверніться до соціально - психологічної служби, яка завжди прийде вам на допомогу.

Попередження суїцидальної поведінки дитини

Суїцид (самогубство) – це крайній вид агресії, навмисне самопозбавлення життя.

 Особливою проблемою в Україні є підліткове самогубство.

За останні роки різко збільшилася кількість самогубств серед дітей 5-14 років.

Надзвичайно високий рівень самогубств відзначається серед підлітків та молоді, що навчається.

Зарубіжними фахівцями відзначається, що у віці до 13 років суїцидальні спроби рідкісні, а починаючи з 14-15 років суїцидальна активність різко зростає, досягаючи максимуму у 16-19 років

Лише 5% суїцидальних спроб у підлітковому віці припадає на психози, 20-30% — психопатії, а все інше - так звані «підліткові кризи».

Юнь потребує більшої уваги дорослих, адже вони тільки зовні справляють враження незалежних і самостійних, а «всередині» хлопці й дівчата дуже вразливі й болісно реагують на життєві негаразди.

Мотиви суїцидальної поведінки:

• недостача уваги і турботи про дітей у  сім'ї;
• переживання, образи,
• самотність, відчуженість;
• неможливість бути зрозумілим, почутим;
• почуття провини, сорому, невдоволення собою, страх покарання;
• шкільні проблеми;
• почуття помсти, протесту, загрози;
• бажання привернути до себе увагу, визвати співчуття;
• ухилення від наслідків поганого вчинку або складної життєвої ситуації; втрата близької людини;
• ревнощі, любовні невдачі, сексуаль-   ний протест, вагітність;
• погані стосунки між членами сім'ї і нездатність продуктивного обговорення сімейних проблем;
• часті лайки між батьками, постійне емоційне напруження і високий рівень агресивності у сім'ї;
• розлучення батьків, або їхня  смерть;
• часті  зміни міста проживання;
• насилля у сім'ї (особливо фізичні і сексуальні).

Особливу  увагу звертайте на таку поведінку та висловлювання підлітків:

1. Скарги на відсутність сенсу життя: «Навіщо мені жити?», «Який сенс в тому, що я живу?».
2. Висловлювання дитини: «Мені усе надоїло!», «Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!».
3. Скарги на дурні передчуття: «Я відчуваю, що скоро помру!».
4. Підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя.
5. Словесні натяки на смерть, що наближується: «Потерпіть, недовго Вам залишилося мучитися!», «Ви ще пожалієте, але буде пізно!».
6. Наведення особливого порядку у своїй кімнаті, серед своїх особистих речей, роздача деяких речей товаришам, остаточне з'ясування стосунків.
7. Раптовий, без видимих причин наступ спокою, смиренного стану після стресу або тривалого стану депресії.
8. Таємні приготування до чогось, що дитина відмовляється пояснювати.
9. Тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для дитини характерним, відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, грати, вести активний спосіб життя.

Напрями батьківської допомоги

• покращення взаємостосунків у сім'ї,
• підвищення самооцінки, самоповаги дитини,
• покращення міжособистісного спілкування у сім'ї. 

Як підвищити самооцінку дитини:

1. Завжди підкреслюйте  все добре й успішне, що властиве вашій дитині. Це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру у майбутнє, покращує її стан; не чинить тиск на підлітка.

 2.Не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо.

3. Демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять.

4. Приймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі.

5. Підтримуйте самостійні прагнення дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, знайте, що шлях до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини.

6. Слід тактовно і розумно підтримувати усі починання своєї дитини, які ведуть до підвищення самооцінки, особистісного зростання, фізичного розвитку, успішності власної діяльності і життєдіяльності.

Вплив кольору

    файл "Вплив кольору"  скачать

Стилі сімейного виховання

  файл "Стилі сімейного виховання" скачать